Хтось нетерпляче корчиться
Навкруги наших сердець,
Хоче відвернути нас від віри,
Що подарував Бог-Отець.
Осушити душу намагається сила нечиста,
Віру, що освітлює темноту й дарує волю.
Нас повсюди оберігає Діва Пречиста,
До Неї все звертаюсь, у Неї щастя молю.
Віра – всесильна!
Освітлює душу, пускає на волю
Від ланцюгів
Війни і болю.
Віра всесильна!
Отрута сумнівів поневолила наш розум
І пов’язала ланцюгами серця.
Ми покинули довір’я, ми осліпли,
Як сліпне мудрий зір старця.
Зникаємо, втікаємо від стиду,
Під багряними крилами ховаємось.
Летимо у безодню, у тишу нічну.
Чого боїмося? Чого ми лякаємося?
Ховаємось в самотньому і переляканому,
В зневіреному серці темноти,
Йому не вистачає світла,
Не вистачає душевної чистоти.
Серце темноти – надія пошуку тебе.
Надія – реквієм любові.
Молитва, що ж краще для душі?
Молитва лежить в її основі,
В основі любові…
Не забуваймо за Христа,
Що спас нас, витяг з темноти
За наші невірності людські,
Брудні й свідомо скоєні гріхи.
У поєднанні світлого і темного,
Чорного і білого тебе шукаю,
Звільнити від обтяжливих ланцюгів намагаюсь.
Я знаю. Я їх розмотаю!
Порятунок, якого прагнемо ми,
Чекає вже на мене в серці темноти,
Що з обіцянкою смерті нашої любові
Шукає вірності й душевної чистоти.
Ми молимось ідолам, божкам,
З захопленістю, із відчайдушністю стрімкою.
Питаємо. Не відповідають нам.
А сльози ллються гіркою рікою…
Обіцянки й прохання із вуст линуть,
Жахіття часто відвідують наші сни.
Ми раді померти задля любові,
Тільки б розв’язати оті ланцюги!
Оті ланцюги…
Серце темноти – надія пошуку тебе.
Надія – реквієм любові.
Молитва, що ж краще для душі?
Молитва лежить в її основі,
В основі любові…
Знову в серці немилість і зло,
Ненависть притулок у ньому знайшла.
Ми поневолили серце соромом,
Заклякла в стражданні душа.
Життя зупинилось. Не міня’ кольорів.
В пошуках порятунку невдач зазнаєм.
За спиною ховається, полює сила нечиста й
захоплюється нашим божественним
відчаєм.
Ланка за ланкою. Гріх за гріхом.
Щастя й любов – раритет.
Хто ж зніме з серця кайдани неволі?
Хто намалює щастя портрет?
Тіло. Душа. Вічне життя.
На Землі всім відраховані дні.
Скупим, заздрісним і злим
Рай покажеться лише у сні.
Кайдани. Цепи. Вічні ланцюги любові.
Закрили серце у кривавій тьмі.
Чи визволимо його із неволі?
Чи переможемо у боротьбі?
Питаємо. Не відповідають.
Нема кому відповісти.
Потрібно мати віру, просити,
Молитись, а не повзти.
А скільки зв’язаних сердець?
Десятки, тисячі, мільйони?
Їх безліч в світі – й
Десятки, й тисячі, й мільйони….
Фортецю сліз збудували нам боги,
Олімп – то греки збудували….
А ми? Що робимо в цьому світі?
Яку дорогу у життя проклали?
„А ми, нічого – пройдемо, як тіні”.
Чому не віримо? Чому такі черстві?
Та ж схаменіться! Проснися люде!
Ми не померли, ми ще живі!
Прокладімо добрий шлях в життя,
Збудуймо храм душі із крапель крові.
Тоді розв’яжуться серця,
Порвуться ланцюги любові!!!
Спонсор допису: Смотрите бесплатно все серии мультсериала Симпсоны на сайте UhTy-Multy.ru
