В неділю, 25 листопада, в Центрі Культури та Дозвілля нашого міста, після майже 5-ти річної перерви, відбулась прем’єра вистави «Фараони». Про постановку, творчі плани, та враження ми поспілкувались із молодим режисером Копичинецького драматичного театру Мар’яною Репко.
Привіт Мар’яно. Скажи, як взагалі враження після вистави?
Привіт, Тарасе. Чесно кажучи, враження переповнюють! Я щиро рада з того, що Копичинецький драматичний театр знову живий! Бачити, як зал аплодує стоячи, – це найбільше щастя для режисера та акторів.
Наскільки мені відомо, чимало акторів старші за тебе віком, чи важко було тобі, як режисеру, працювати?
В першу чергу, хочу подякувати всім учасникам колективу за те, що вони не лише прийняли мене у свою дружню театральну сім’ю, а й дозволили людині набагато молодшій за віком очолити колектив.
Мені як режисеру, не важко було керувати ними, адже вони з повагою віднеслись до мене, незважаючи на велику різницю у віці. У своїй роботі ми діяли за принципом: «колектив порадився, а режисер вирішив». А я завжди уважно прислухаюся до них, бо старші актори – це люди з великим життєвим та театральним досвідом. Мені є чого в них повчитися. Гадаю, що ми знайшли спільну мову і наша подальша співпраця буде плідною.
Як взагалі оцінюєш прем’єру? Все вийшло так як і було заплановано чи можливо чимось ти не задоволена?
Я щаслива з того, що прем’єра відбулася. Це результат колосальної праці багатьох людей, – не лише тих, кого бачив глядач, а й тих, хто залишався «за кадром». Можливо, були деякі моменти, над якими ще слід попрацювати, але в загальному, я задоволена.
Чимало копичан не потрапили на прем’єру. Чи буде ще в майбутньому вистава в нашому місті?
Думаю, що буде…
А як щодо гастролей в інші міста?
Одразу після прем’єри у Копичинцях, нас запросили відвідати Гусятинську сцену. Будемо шукати можливість (тут ще існує й «фінансова сторона медалі»), щоб поїхати на гастролі. Тим більше, вистава компактна, з невеликим акторським складом та негабаритними декораціями. Тож, як то кажуть, сам Бог велів.
Чи є у тебе улюблений персонаж з вистави “Фараони”?
Я не можу виділити «улюбленого». Всі вони по своєму цікаві і кожен з них неповторний. У кожного є своя «ізюминка», майже з кожним пов’язана якась цікава історія. Тому, всі вони для мене улюблені і дорогі.
Які творчі плани на майбутнє? Чи є якийсь драматургічний твір, на який хотілось би зробити постановку в першу чергу?
В планах – гастролі з «Фараонами». На майбутнє хотілося б залучати у театр побільше нових людей, створити молодіжну студію. А щодо нової постановки, то є деякі замисли, але, поки що, не хотілося би розкривати карти.
Ну і на саме завершення, на твою думку, як привити людям любов до театру? Які кроки в цьому напрямі має робити держава, школа, сім’я?
Якщо говорити про Копичинці, то любов до театру у нас вже привита. І це величезна заслуга Савки Ореста Івановича. А нам слід підтримувати цю любов, не дати їй згаснути. А яким чином? Мабуть, частіше запрошувати людей у театр, готувати нові прем’єри, зацікавити якнайширше коло глядачів. Давати людям змогу просто прийти і розслабитися, відпочити, забути про буденні клопоти та проблеми. Театр – повинен бути святом!
А держава повинна підтримувати як професійні театри, так і самодіяльні театральні колективи. Забезпечити їм відповідну матеріально-технічну базу. Бо дуже прикро, коли у круговерті буденних клопотів, гине талант. А таланту нам, українцям, повірте мені, не позичати!
Щиро дякуємо Мар’яні за інтерв’ю для нашого сайту, бажаємо нових творчих звершень, а зі своєї сторони продовжуємо далі слідкувати за театральними новинами в нашому місті.
